Звіт за 2013 рік

 

У 2013 році було проведено два засідання Комітету з біоетики та етичних питань на яких обговорювалися суспільно резонансні проблеми етичного змісту, а також приймалися рішення щодо участі Комітету в наукових та громадських заходах. Були прийняті відповідні резолюції та звернення.

На засіданні 02.07.2013 було розглянуто питання участі Комітету в П’ятому Національному Конгресі з біоетики та було обговорено програму Конгресу. Було прийнято звернення до оргкомітету та учасників Конгресу з проханням висловити своє ставлення до проблеми зміни презумпції незгоди, що існує натепер в чинному законодавстві України щодо посмертного донорства осіб на презумпцію згоди, на чому наполягає частина експертного середовища, переважно фахівці – трансплантологи. Також були обговорені деякі методологічні питання біоетичної експертизи в християнській та світській етиці та шляхи зближення їх підходів.

На засіданні 19.11.2013 було обговорено доробок членів Комітету за результатами їх участі у науково-практичних конференціях та громадських заходах у 2013 році. На засіданні була заслухана доповідь доктора медичних наук, Голови Етичного комітету Національного Медичного Університету ім. О. О. Богомольця Петра Музиченка «Біоритми та їх значення. Чи є так невинними ігри з часом». У доповіді, на підставі чисельних спостережень та наукових  дослідів, доводиться шкідливість для людини зміни часового режиму життєдіяльності при переході на сезонний час, відмінний від природного часового поясу. У теперішній зимовий час Україна живе за своїм звичним біологічним ритмом, що відповідає її часовому поясу, отже перехід на так званий «літній час» є недоцільним. В ході обговорення цього питання було також зазначено що зміна часового режиму життєдіяльності є порушенням Боговстановленого порядку життя, на що просить звернути увагу урядовців при черговому обговоренні цього питання. 

Протягом року Голова та члени Комітету неодноразово брали участь у проведенні круглих столів та громадських слухань в Комітетах Верховної Ради України, на яких обговорювалися проблеми біометричної ідентифікації та захисту персональних даних, проблеми сім’ї та запровадження ювенальної юстиції, законодавчі ініціативи щодо подолання дискримінації в Україні, проблеми українського законодавства в контексті міжнародних вимог і стандартів. 

Головною науковою подією року став П’ятий Національний Конгрес з біоетики, який відбувся у місті Києві 23 – 25 вересня 2013 року. Форум зібрав фахівців - науковців та лікарів - з України, Росії, Білорусі, Молдови, Грузії, Туреччини, Швейцарії, Чехії.

Голова Комітету, єпископ Макарівський Іларій, представив доповідь «Висновки Комітету з біоетики при Священному Синоді Української Православної Церкви відносно законодавчих ініціатив з трансплантології та біометричної ідентифікації особистості», в якій довів до відома експертного середовища оцінку Комітету з зазначених у назві доповіді проблем.

Членами Комітету на конгресі були зроблені такі доповіді:

«Етичні проблеми трансплантації» (П.Ф. Музиченко);

«Етико-соціальні проблеми постів, голоду, ожиріння для фізичного та морального здоров’я людини» (П.Ф. Музиченко);

«Біоетичні проблеми спорту вищих досягнень» (Г.В. Коробейніков);

«Етичні аспекти інституціоналізації паліативної допомоги» (Г.П. Таранюк);

 «Біомедичні технології як фактор соціальних відносин» (Г.П. Таранюк);

«Перспективи законодавчого забезпечення реформи охорони здоров’я  України в контексті євроінтеграційних процесів» (Р.Ю. Гревцова);

«Сучасна європейська біоетика (С. В. Пустовіт);

«Біоетика як універсальна експертна система» (В.Л. Кулініченко);

«Біоетичний дискурс: реалії, межі, проблеми» (архімандрит Адам Ахаладзе);

«Біометрична ідентифікація в світлі християнської етики» (прот. Геннадій Батенко).

Також членами комітету були зроблено ряд доповідей у співавторстві з експертами Комітету (А. І. Єгоренков, В.Ф. Москаленко, А.П. Яворовський).

 На міжнародній науково-практичній конференції «Захист прав медичних і фармацевтичних працівників як запорука захищеності прав пацієнтів» (м. Київ, 26 – 27 квітня 2013) були представлені такі доповіді:

«Правова охорона та захист прав медичних і фармацевтичних працівників: сучасний стан та перспективи вдосконалення» (Р.Ю. Грєвцова);

«Сучасна медична етика: проблеми розвитку та перспективи» (С.В. Пустовіт);

«Статус врача як соціальний регулятор» (Г.П. Таранюк).

Активну участь у роботі форуму прийняли прот. Геннадій Батенко та А.І.Єгоренков , який зробив доповідь «Фактори «захисту прав» у сфері біомедичних досліджень» у співавторстві з В.Ф. Москаленко, А.П. Яворовським, Н.С. Гуржевською.

 

На Шостих Покровських міжнародних місіонерсько-просвітницьких читаннях (м. Київ, 29 – 33 жовтня 2013) члени Комітету очолили роботу секції «Православіє і медицина» (архімандрит Адам Ахаладзе, прот. Геннадій Батенко), організували обговорення доповідей та проблемних питань.

Від Комітету була представлена колективна доповідь «Навіщо потрібна декларація прав донора в Україні» (Р.Ю. Гревцова, А.І. Єгоренков, Г.В. Коробейніков, Г.П. Таранюк).

 

Голова Комітету та секретар прийняли участь у читаннях, що пройшли у Святій Успенській Києво-Печерській Лаврі з нагоди 900–річчя написання прп. Нестором Літописцем «Повісті врємєнних літ». Голова Комітету разом з організаторами читань дав прес-конференцію для ЗМІ, у тому числі провідним українських телеканалам (Перший Національний, Інтер, ІСТВ). У конференції взяли участь священики та фахівці-історики і культурологи з України, Російської Федерації та Білорусі. Біоетичну проблематику було піднято в доповіді О.М. Четверикової «Єдність православних в умовах наступу глобальної антицеркви», де було окреслено значущість християнської антропології для розуміння та оцінки сучасних біомедичних та соціальних технологій.

Участь членів Комітету у вищеозначених заходах супроводжувалася обміном досвідом, думками та дискусією, спільним знаменником якої можна вважати наступні зауваження та міркування.

1. На думку багатьох фахівців, технологія трансплантації органів, тканин та біоматеріалів у випадку прийняття в Україні на законодавчому рівні принципу презумпції згоди щодо посмертного донорства матиме однозначно негативні наслідки. Істотної деформації може зазнати особистісна та суспільна мораль, суспільні і міжособистісні відносини, побудовані на траційних духовно-моральних цінностях.

Практика наочно свідчить, що у пацієнтів, які потребують заміни життєво важливих органів - печінки, серця, легенів, окремих ділянок шкірного покрову (цілого обличчя), роговиць ока, тощо, і які можуть бути взяті здебільше від померлого донора, виникає невільне очікування смерті іншої людини. Разом із тим, у таких пацієнтів розвивається споживацьке ставлення до ближнього, протиприродне бажання заволодіти чужою плоттю заради збереження власного життя або відновлення здоров’я. Ця серйозна моральна вада веде до понівечення людської душі та її духовного закріпачення, якому сприяє сліпа віра у всемогутність медицини, некритичне однобоке ставлення до інформації про позитивні наслідки, універсальність та безальтернативність методів трансплантології. При цьому, життя хворої людини – реципієнта - опиняється на певний час у залежності від місця в листку очікування, а в подальшому - від можливості отримати своєчасну терапію. Хвора людина пожиттєво стає заручницею зовні керованого процесу.   

Слід також розуміти, що в умовах ринкових відносин та панування в суспільстві утилітарних цінностей, культу життя і здоров’я за будь-яку ціну, трансплантаційні технології разом із презумпцією згоди на донорство невідворотно перетворюватимуть людину на товар - сукупність органів та біоматеріалів, що можуть підлягати купівлі-продажу на ринку медичних послуг.

2. В цьому ж руслі, на нашу думку, слід розглядати і технології екстракорпорального запліднення та сурогатного материнства, практичне застосування яких за формальними ознаками та фактично є нічим іншим як різновидом торгівлі людьми -  бо ж у даному випадку людська істота замовляється за гроші. Виникає негідний людських відносин попит на дитину як товар з певними фізичними характеристиками і відповідною споживацькою вартістю.

Окрім того, за умови легалізації одностатевих шлюбів, дані технології сприятимуть руйнації традиційної сім’ї та природного порядку відтворення суспільства, а сама репродуктивна функція може опинитися повністю керованою та контрольованою зовні.

Дана практика призводить і до перегляду відносин людини з Богом: натомість Бога Творця та Спасителя повстають лікарі та науковці, які розробляють людину як проект і втілюють його в життя. Викликом Богоданому порядку є і так звана гендерна самоідентифікація і надані законом відповідні можливості корекції статі медичними засобами.

3. Інструментами зовнішнього впливу на людину та програмування її соціальної поведінки є створення інтегрованої електронної бази даних громадян – єдиного демографічного реєстру разом з технологією біометричної ідентифікації особистості – введенням біометричних паспортів. У цьому випадку реалізація громадянських прав та задоволення всіх життєво необхідних потреб людини опиняється в залежності від процесу електронної  біометричної ідентифікації в електронному реєстрі, тобто, незалежного від самої людини зовні керованого процесу. Через право власності держави на єдиний електронний демографічний реєстр та можливість впливати на процес біометричної ідентифікації держава набуває своєрідного прав власності на права та свободи людини, а відтак, і на саму людину, яка із соціального суб’єкту перетворюється на контрольовану, і, за певних умов, програмовану істоту - об’єкт соціальних маніпуляцій.

4. Нові можливості маніпулювання людиною відкриває електронний реєстр пацієнтів, як складова єдиного державного демографічного реєстру. Так, людина через присутність в цьому реєстрі автоматично набуває нового постійного соціального статусу - статусу пацієнта, незалежно від стану свого здоров’я, а разом із цим статусом – і певну сукупність прав та обов’язків, які нав’язуються людині всупереч її волевиявлення та задають жорстку модель взаємодії із системою охорони здоров’я.

З іншого боку, наявність в даному реєстрі інформації про всі медичні втручання та фізичний стан людини створює передумови проведення масштабних біомедичних, в тому числі фармакотерапевтичних, досліджень та експериментів на рівні цілої популяції, поза свідомою згодою громадян або їхньою поінформованістю. Варто звернути увагу також і на те, що принцип презумпції згоди на посмертне донорство, а отже, і закріплення за життя громадянина статусу потенційного донора у сполученні з повною медичною інформацією про людину в електронному реєстрі пацієнтів певним чином впливатиме на характер та об’єм медичної допомоги у разі критичного стану пацієнта, наявності загрози його життю за тих чи інших обставин.

5. Духовно небезпечним та соціально загрозливими виглядають претензії частини науковців шляхом молекулярно-генетичної діагностики передбачити всі можливі вади здоров’я людини, її фізичного розвитку і навіть девіантної поведінки – схильність до соціально-небезпечних вчинків тощо. Звідси обґрунтовуються заходи профілактики популяційного та соціального здоров’я шляхом контролю за репродуктивною функцією людини із використанням екстракорпорального запліднення та генетичної інформації людини.

6. І нарешті, необхідно відмітити, абсолютно неприйнятні з християнської точки зору концепції удосконалення людської природи, штучного розширення фізичних можливостей організму людини, перенесення свідомості людини на небіологічний носій і у такий спосіб необмежене подовження людського існування.

Означені вище технології мають те спільне, що:

по-перше - засновані на зв’язку біологічних та соціальних аспектів життєдіяльності людини або у разі їх застосування утворюють цей зв'язок;

по-друге – претендують на універсальність і безальтернативність у вирішенні сутнісних проблем існування людини та суспільства;

по-третє – намагаються підмінити традиційну мораль технократичною доцільністю та підпорядкувати їй життя людини та її моральний вибір.

У своїй сукупності дані технології та концептуальні підходи репрезентують цілісне соціокультурне явище - продукт світоглядного соціально-філософського дискурсу, що транслює ідеологію так званого трансгуманізму, а саме: подолання недосконалого людського єства – хвороби, старіння, смерті, індивідуальних та суспільних вад зовнішніми штучними технологічними засобами, та побудову на цьому тлі повністю самодостатньої автономної від природного світу та Божого творіння людської цивілізації.

Слід відверто визнати, що дана ідеологія і соціальні практики, що її втілюють, є послідовним антихристиянством, запереченням Спасительної жертви Христа, намаганням підмінити образ і подобу Божу в людині штучним утворенням – симулякром, зовні керованим фантомом, і отже, у такий спосіб знищити людину, як таку.

Відмова від Бога та витіснення моралі як суспільного регулятора технократичними засобами вже неодноразово доводило свою духовну та соціальну неспроможність та породжувало жахливі тоталітарні антилюдяні режими. У своєму зверненні з нагоди 80-річниці Голодомору Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир зазначає:

«Оголошуючи благо народу головною метою, насаджуючи свій рай на землі, богоборці натомість засіяли її людськими кістками та зросили річками сліз. Пагубне сіяння принесло гіркий плід прокляття, адже «хто сіє в плоть, той від плоті пожне тління» (Гал. 6, 8), – говорить святий апостол Павло. Зречення християнської моралі нікому не принесло щастя. І про це свідчить багатовікова історія нашої Вітчизни. Рай без Бога обернувся для народу пеклом.

Цей суворий урок вітчизняної історії свідчить про безплідність усіх намагань побудови державного, політичного та суспільного ладу без заповіданих Богом моральних засад. Такий лад приречений на самознищення».

Ці слова архіпастиря у повній мірі характеризують не тільки минулі соціальні експерименти, але і виклики сучасності, та мають, на нашу думку, стати застереженням всім, хто несе відповідальність за прийняття стратегічних щодо збереження життя, морального та фізичного здоров’я людей, соціально значущих рішень.

 

Голова Комітету з біоетики та етичних питань

при Священному Синоді Української Православної Церкви

Вікарій Київської Митрополії

єпископ Макарівський Іларій