Святитель Димитрій Ростовський (в миру – Данило Савович Туптало) народився у грудні 1651 року в містечку Макарово, неподалік від Києва. Батьки його були глибоко віддані Православній Церкві. Отрок Данило виховувався в благочестивій релігійній атмосфері і виріс глибоко віруючим християнином.

У 1662 році, незабаром після переїзду батьків до Києва, Данила було віддано до Києво-Могилянської колегії, де вперше розкрилися виняткові обдарування талановитого юнака. Він з успіхом вивчив грецьку і латинську мови та ряд класичних наук. 9 липня 1668 року Данило прийняв чернецтво з ім’ям Димитрій, на честь великомученика Димитрія Солунського. До весни 1675 року він проходив чернечий послух у Київському Кириловому монастирі, де почалася його літературна та проповідницька діяльність. 23 травня 1675 року ченця Димитрія було висвячено у священний сан Чернігівським архієпископом Лазарем (Барановичем).

Протягом кількох років ієромонах Димитрій проповідував слово Боже в різних монастирях і храмах України, Литви та Білорусі. Деякий час він був ігуменом Максаковської обителі, а потім Батуринського Микольського монастиря, звідки в 1684 році був відізваний до Києво-Печерської Лаври. Настоятель Лаври архімандрит Варлаам (Ясинський), який знав духовну настроєність свого колишнього учня, його освіченість, схильність до наукової праці, а також великі літературні обдаровання, доручив ієромонаху Димитрію скласти Четії-Мінеї, тобто збірник житій святих на весь рік.

Робота над цією монументальною працею стала для ієромонаха, а згодом святителя Димитрія справою всього його життя – з 1684 по 1705 рік. Складання Четіїх-Міней вимагало від ієромонаха Димитрія величезної напруги сил. Він звернувся до широкого кола джерел, займався дослідженням та аналізом їх, і тим самим заклав фундамент вітчизняної наукової агіографії. Вважаючи видання житій святих першочерговим завданням, ієромонах Димитрій одночасно ретельно виконував інші церковні послухи і був почергово настоятелем кількох монастирів.

Труди подвижника звернули на себе увагу святійшого Патріарха Адріана. В 1701 році указом Петра І архімандрита Димитрія було викликано до Москви, де 23 березня в Успенському соборі Кремля було хіротонісано на Сибірську митрополичу кафедру до м.Тобольська. Але через деякий час, враховуючи важливість наукової праці та слабке здоров’я святителя, Імператор скасував свій указ, і невдовзі святитель Димитрій отримав призначення до Ростова Ярославського, куди прибув 1 березня 1702 року.

Святитель Димитрій поглибив і розширив поле своєї діяльності і продовжив складання Четіїх-Міней з використанням нових джерел. Він з великою турботою піклувався про освіту в своїй єпархії, тим укріплюючи єдність Руської Православної Церкви, порушену старообрядницьким розколом. В аскетичних творах видатного ієрарха, а також в його проповідях, вбачається благодатний і мужній подвижник – покровитель Богословської науки. В його працях вже багато поколінь російських богословів черпають духовні сили до творчості та молитви. Для переконання заблукалих він написав міркування «Про образ Божий у людині» та «Розшук про бринську віру». Святитель викривав розкольників не в тому, що вони неправильно додержуються обрядів, а в тому, що вони втратили дух Євангельський. Для всієї Церкви Православної ці праці стали міцним щитом проти псевдо вчення розкольників.

Святитель Димитрій був дуже талановитим письменником та проповідником, але ще красномовнішим для повчання всіх було його життя: його молитва, його несутяжництво і любов до бідних та сиріт, піст, смирення, і, нарешті, працелюбність, за допомогою якої він безперервно і сам повчався в Законі Господньому, й інших наставляв – і словом, і прикладом.

Святий завжди постився і, не дивлячись на зайнятість, кожного дня відвідував храм, і помер він на колінах під час молитви. Після нього залишилося лише його вбрання, оскільки він усе роздавав бідним. Святитель приймав послуги навіть від своїх підлеглих не як належне, але з великою вдячністю, вклоняючись до землі.

Він залишив після себе велику кількість творів, але найголовніша його праця – Четії-Мінеї – стала воістину скарбом для Церкви Православної, навчальним посібником благочестя для всіх християн, недосяжним взірцем для церковних письменників.

Святитель Димитрій Ростовський помер 28 жовтня 1709 року.

43 роки потому (21 вересня 1752 р.) мощі святителя Димитрія були знайдені нетлінними і від них здійснювались дивні чудеса та зцілення. Прославлення подвижника в сонмі святих відбулося 21 вересня 1757 року.

Святителю отче Димитріє, моли Бога за нас!