1. Молитва "Отче наш", проголошена молдавською мовою юним парафіянином Чіпріаном Єсіненко та грузинською - Олександром Чіковані:

2. Проповідь настоятеля парафії, благочинного Бишівського благочиння архімандрита Філарета (Єгорова) на Літургії після читання Євангелія. Про значення Вербної неділі та прийдешнього Страсного тижня. У ній ви почуєте, яке слово використовували, коли йшлося про в'їзд до Святого Града; як віслюк, на якому їхав Христос, був символом миру; як трагічно обернувся мирний заклик Господа; як правильно сприймати дні Страсного тижня (повний розшифрований текст проповіді поданий нижче):

3. Традиційне освячення верби перед храмом Преподобної Параскеви Сербської:

4. Фрагмент проповіді архімандрита Філарета після освячення (на вулиці):

 

Усі фотографії події Ви можете переглянути за посиланням.

---

 

Текст проповіді архім. Філарета у Вербну неділю:

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Господи, благослови!

Дорогі наші!

З ласки Божої ми підходимо щільно до Страсного тижня, який розпочнеться із завтрашнього дня. Закінчилася вже Свята Чотиридесятниця. Страсний тиждень, як відомо, стоїть окремо в череді тих пісних днів, якими ми готуємо себе до зустрічі Пасхи Господньої.

Сьогодні особливе свято. Воно є величним, і велич його відчувається в серці кожного з нас. І разом з тим це свято є глибоко трагічним. От фреска, яка зображує ту подію, яку ми нинішнього дня вшановуємо. Ми бачимо, як Господь, возсідаючи на молодому осляті, в’їжджає до міста Єрусалима. До речі, як в давньоєврейській мові, так і в сучасній єврейській мові немає слів «в’їхати в Єрусалим» чи «прийти до Єрусалима». Але є вираз: «взойти (піднятися) до Святого міста». Тобто в Єрусалим не в’їжджають і не заходять, а «розходять». Юдеї вшановували Єрусалим як  місто, де був єдиний на землі Храм, присвячений Істинному Богу. Для них це місто було особливим, адже саме туди ходили на свято Пасхи, саме там приносилися в храмі жертви.

Для людини Близького Сходу тварини мали певні асоціації. Так, наприклад, якщо близькосхідна людина часів земного життя Христа-Спасителя бачила коня, то кінь їй нагадував про війну, адже коней використовували саме під час військових дій. Якщо людина бачила верблюда, то він нагадував караван у пустелі, торгову справу, купівлю і продаж. А кого ж міг нагадувати ослик, на якого сів Христос? Віслючок був молодий, невеличкий, як усі віслюки. У нас їх сприймають по-різному, а для людини Близького Сходу це був символ не війни, а протилежного стану – миру. На ньому не можна воювати, на ньому не можна перевозити через пустелю багато товарів, він не асоціюється з бізнес-справою того часу. Коли бачили людину, яка їде на віслюку, виникала асоціація спокою і миру. І от саме як Людина, Яка несе мир Єрусалиму,  піднявся до нього, увійшов в нього , в’їхав в нього Христос.

І тут вся трагедія цієї події. Його зустрічають різні люди. Серед них були люди малоосвічені (хоча таких майже не було, адже кожний юдей повинен був вивчати Священне Писання, його тлумачення, були навіть цілі школи тлумачення Священного Писання, і навіть пророцькі тлумачні школи).  Христа зустрічали і законники, богослови того часу, і книжники, тобто люди, які читали старозавітні книги й доносили книжкову мудрість до інших. Зустрічали люди багаті й бідні.  Багаті люди на Сході, як правило, мали два одяги: верхній і нижній. На Близькому Сході і тепер прийнято, що чоловіки можуть носити халат, а зверху одягають якийсь певний одяг. До речі, одяг близькосхідних людей як і раніше, так і зараз нагадує одяг наших священнослужителів: підрясник і рясу. І от люди, які мали дві одежини, могли знімати з себе верхній одяг і так, як це було прийнято, підстеляли його під ноги того осляти, на якому Христос в’їжджав в Єрусалим (за близькосхідною традицією, коли зустрічали людину, яку дуже вшановували, знімали з себе верхній одяг і клали під ноги людині, яку зустрічали). Так як у нас зараз можуть встеляти дорогу квітами, коли зустрічають архієрея, поважну людину. Хто ж був біднішим, різали гілочки пальм і клали під ноги віслюка, на якому в’їжджав Христос, але ж пошану не віслюку віддавали, а Самому Христу.

І ось Христа зустріли ті люди, які зараз кричать йому: «Осанна!» Сучасною українською це можна перекласти як «хай живе» або «нехай процвітає» Син Давидів, Цар Ізраїлів. Так, Христа зустрічали як царя. Але не як Царя, Який царствує у вічному неземному Царстві, а більш як царя земного. Трагізм цього свята в тому й полягає, що люди, які ще зараз співають «Осанна!», потім, коли Пілат запитує, що з Ним зробити, закричать: «Розіпни Його, розіпни!». Тобто Христа зустріли суто по-земному. В Ньому бачили земного лідера, можливо, політичного лідера того часу, можливо, лідера народного, народного ватажка. Але ж Він не як земний цар чи політичний лідер народу увійшов у Єрусалим, але як людина, яка –  для чого туди в’їхала? Щоб посісти там на троні єрусалимському? Щоб сказати, а ну, давайте, скинемо всіх римлян, які заволоділи нами? Ні. Він в’їхав в те місто, де приносили жертви Господу Богу в Храмі Єрусалимському, для того щоб Самого Себе принести в жертву за гріхи всього людства. А люди, які зустрічали Його і вигукували: «Осанна!» - потім стали в певній мірі учасниками того, що відбулося на Голгофі. Христос приніс Себе в жертву за гріхи цих людей, за гріхи всього людства, всіх нас.

Такі ми мінливі люди. Сьогодні ми можемо Богу обіцяти виконувати щось, змінювати себе, не грішити. І сьогодні ж ми можемо цілком інакше ставитися і до Бога, і до ближніх своїх. Ми – люди дуже недосконалі. Як говорив преподобний Пимен Великий, люди досконалі тільки лише на словах, а роблять дуже мало. І в нас, як правило, вистачає сил і на метушню, і на порожні розмови, і на те, щоб у цій метушні, яку ми інколи сприймаємо за життя, перебувати. Ми починаємо створювати вітряки, як літературний герой Дон Кіхот, і вважати ці вітряки велетнями, з якими ми ведемо боротьбу. Інколи ми, віруючі люди, навіть думаємо, що з бісами воюємо, коли вони нападають на нас (а ми вже такі достойні для них супротивники, що на кого ж їм нападати, як не на мене чи тих, хто біля мене?). Так, і біси можуть на нас нападати, але інколи наші помисли стають для нас демонами і спонукають нас робити щось не Боже, а ми вже вважаємо, що ведемо боротьбу з падшими ангелами.

Людина недосконала, але до досконалості кожного з нас закликає Господь. І якщо ми сьогодні дозволимо Христу увійти в наше серце, в’їхати певною мірою в нього, так як Він увійшов, в’їхав, піднявся у Святий град Єрусалим, - хоч наше серце є далеко не святим – і не будемо Його потім розпинати нашими гріхами, то Христос буде з нами, а ми будемо перебувати в Ньому і з Ним.

У Страсні дні, в які ми увійдемо після нинішнього свята, ми повинні разом з Христом розіп’ятися нашим немочам, нашим пристрастям – от що ми повинні розіп’яти в собі. Розіп’ятися світу і тим гріхам, які несе і якими живе світ. І якщо буде так, якщо ми будемо долати в собі негатив, який є в нас і який ми не змогли подолати під час Святої Чотиридесятниці, то тоді повною мірою зможуть воскреснути наші душі, і ми зможемо воскреснути з Христом і разом з Ним зможемо дійсно – коли Він в нас і з нами – жити натхненно, повноцінно і радісно. Рівно через тиждень усю повноту радості про Воскреслого Господа ми зможемо відчути, але перед тим необхідно співпережити з Господом Страсні дні.

Кожен день Страсного тижня називається великим, адже великі і трагічні події з останніх днів земного життя Христа ми вшановуємо. Якщо ми співпереживемо їх разом з Христом, якщо ми будемо з Ним, не відійдемо від Нього й будемо намагатися надалі від Нього не відходити, то дійсно воскреснуть наші душі, які гинуть, помирають під тягарем гріхів. Хоча якими б ми не були грішними, нечистими, все одно в кожному з нас живе той друг Божий, який, як Лазар, може помирати через нашу недбалість, духовну непильність. Але для Бога немає нічого неможливого: так, як Господь воскресив праведного Лазаря, і вчора ми згадували це воскресіння, так і нас Він може воскресити для звершення Божих справ: справ добра, милосердя, кротості й смирення. І от нехай людина духу Христового воскресне в нас, а людина «вітха», як говорить Апостол Павло, нехай руйнується, не будемо залишати від неї каменя на камені. Будемо ставати новими людьми. Адже, за Апостолом Павлом, спасіння – це нова твар, нове творіння у Христі Іісусі. Отже, будемо цим новим творінням, будемо Божими людьми, прийнявши сьогодні Господа в наше серце, в наше людське єство. Прийнявши Його з радістю, надамо Йому можливість перебувати в нас, а потім докладемо зусиль, щоб не кричати, не промовляти своїми діями: «Розіпни Його!» - але плекати в собі Христа, Його берегти. І тоді Він буде жити в нас, а ми в Ньому і з Ним зможемо нести повноту життя іншим людям і всьому світові. Амінь.

Фотографії з Лишні: