23 березня 2014 року, у Хрестопоклонну неділю, благочинний Бишівського благочиння, настоятель Хрестовоздвиженського храму с. Мостище архімандрит Філарет (Єгоров) звершив літургію на цій парафії.

Маленький храм, облаштований у приміщенні колишнього інтернату, ледь зміг умістити всіх: цього дня на службу приїхали вихованці воскресної школи київської Макарівської церкви.
 
Пропонуємо Вашій увазі відеопроповідь отця настоятеля (після відео є текстова розшифровка), а також його слово про хрестоносіння та про Блаженнішого митрополита Володимира, якого нещодавно відвідав у лікарні єпископ Макарівський Іларій разом з духовенством.

 

…Сьогодні третя неділя Великого Посту, і ми цього дня вклоняємося Чесному Древу Хреста Господнього, вклоняємося Тому, Хто на цьому Древі заради нас і заради нашого спасіння розіп’явся. Як говорять православні богослови, Хрест став найвеличнішим жертовником в історії всього всесвіту. Хрест Христовий показує нам велич і незбагненність Божої Любові, тієї Любові, яка до того простирається, що, як говорить один зі святих, якщо навіть на землі серед загальної маси праведних людей був хоча б один грішник, то заради спасіння цього грішника, тільки заради нього – якщо для цього спасіння необхідно було б розп’яття, Христос би зійшов з неба духовного, прийняв на Себе людську плоть і розіп’явся. Так безмежно і незбагненно Господь, Творець всього, любить своє творіння.

Нам важко в повній мірі збагнути цю Божественну любов. Адже Христос любить нас не тому, що ми можемо бути хорошими, і незважаючи на те, що ми погані. Справжня любов – завжди виливається, вона не замикається в собі, вона обов’язково проявляє себе на комусь. І от ця незбагненна Божа любов – це те, що повинно нагадувати нам про наш шлях на землі. Адже християнин – це та людина, яка, в першу чергу, в любові перебуває. Як говорить апостол любові Іоанн Богослов, той, хто перебуває в любові, перебуває в Бозі. Де любов, там і Бог.

Відповідно, там, де в людській душі починає панувати ненависть, - там і Бога по-справжньому немає. Як би людина не говорила про Бога, як би не жила ззовні принципами релігійного життя,  - якщо ненависть запанувала в її серці, то ця людина вже не живе з Богом. Як говорить св. Іоанн Богослов, хто не любить, той і Бога не пізнав.

З поняттям Хреста Господнього тісно пов’язане і духовне поняття нашого особистого хреста. Під хрестом ми розуміємо всі ті випробування, всі ті негаразди, та й взагалі все, що входить у поняття людського життя. Ми знаємо: як би нам хтось не бажав щастя, здоров’я, успіхів (пам’ятаєте, як в радянський період було прийнято направляти листівочки зі стандартними побажаннями: щастя, здоровя, успіхів?), як би нам цього не бажали – чи то за столом, чи то в листівці, чи коли нас вітають десь з особистим святом – ми знаємо, що нам проходити доведеться через різне, хоча й не завжди усвідомлюємо це.

І от усе те, що нам посилає Господь (або попускає нам) – усе це входить у поняття Божого Промислу і в поняття несіння нами нашого особистого  хреста. А хрест наш буде нам корисний тоді, коли ми будемо його нести не ремствуючи, а з радістю і з подякою Богові за все. Як говорить о. Іоанн Крестьянкін: «З хреста не сходять, з хреста знімають». Тобто якщо дав нам Господь нести хрест, або ми взяли на себе хрест життєвий, ми повинні безумовно його нести – знову ж таки, з радістю і не ремствуючи.

Наш хрест – це і наші рідні, з якими інколи може бути дуже непросто. Але ми не можемо відмовлятися від рідних, як не можемо відмовлятися від хреста. Наш хрест – це все те, через що доводиться проходити людині і в сімейному, і в особистому житті, і в її життєвих справах. Це і все те, через що доводиться проходити людині, яка живе в суспільстві, яке її оточує. І не будемо забувати, що вище сил людських Господь не попускає їй різних випробувань. Рівно через те проходить людина, через що їй потрібно й необхідно пройти.

 І от в несінні цього життєвого хреста ми духовно загартовуємося. Про це треба пам’ятати протягом святого Великого Посту, коли ми повинні, як ніколи, перебувати в духовній пильності, в духовному бдінні, коли ми повинні бути як ніколи зібраними і не розсіюватися на суємудріє, яке нам може нести світ цей.

Вчора ми, завершивши всеношне бдіння, згадували святоотецький приклад. Часто говорять, що, підходячи до середини святого Великого Посту, Церква пропонує нам вклонитися перед Хрестом Господнім Самому Господу Богу, для того щоб ми духовно перепочили перед Хресним Древом – так, як мандрівник перепочиває, коли він проходить непростий, нелегкий шлях. Він бачить на шляху своєму дерево, і в тіні його він може перепочити, щоб можна було надалі продовжувати путь. Але для того, щоб ми відчули, як нам потрібно відпочити перед Хресним Древом Хреста Господнього, ми повинні відчути, від чого ми найбільше втомлюємось і в нашому житті, і протягом святого Посту. А людина часто втомлюється від своєї суєти, яку вона навіть і не визнає суєтою. Вона просто думає, що так потрібно: потрібно, наприклад, отримувати певну інформацію, потрібно бути учасником певних розмов, розігрівати в собі певні думки – і людина сама відчуває, що вона від цього втомлюється, так само як в втомлюється від своїх особистих гріхів. Гріхи вже настільки стали часткою нашої людської природи, що ми вже з ними змирилися, ми до них звикли.

Але ж Піст – це в першу чергу боротьба з собою, це нещадна боротьба зі своїми гріхами. Підходячи до середини святої Чотиридесятниці, давайте усвідомимо, що ми не так робили, що нас вибивало з себе, що нас, воїнів Христових, перетворювало на жалюгідних рабів гріха і, зрештою, сатани. Апостол говорить: хто кому служить, той тому й раб. Якщо ми служили гріху і, відповідно, тому, хто нас на гріх наштовхує – лукавому, - то дай нам Боже відійти від цього. Як говорить  одна церковна молитва: як ми раніше працювали сатані улесливому, так ми повинні попрацювати, послужити  Господу Богу. Побачивши перед Хресним Древом зараз в собі все гріховне, все суєтне, все те, що нас веде до метушні і розсіює нас, призводить до того, що ми втрачаємо духовну пильність, -  ми повинні все це за собою визнати і почати з усім цим боротьбу на новому етапі.

Тож нехай сьогодні перед Хресним Древом кожний з нас і духовно перепочине, і зрозуміє, від чого він втомлюється духовно, – і з цим, що заважає жити, почне із Божою допомогою, силою Чесного і Животворчого Хреста і молитвами всіх святих – вести боротьбу. Таку, щоб каменя на камені не залишалося від тієї вітхої людини, яка постійно постає в нас. І нехай в нас в першу чергу відроджується дух Христовий і воскресає в душах наших Сам Господь, Який в нас і через нас може звершувати справи Божі тут, на землі. Тож можемо промовити сьогодні, готуючись іти на новому етапі великого пісного шляху до Пасхи Христової: «Іісусе воскреслий, воскреси душі наші». Амінь. 

Фотографії: