"Важко перекласти слов'янське слово "блаженство". В деяких перекладах зустрічаємо "щасливі", але, як писав Аркадій Петрович Гайдар у своєму творі "Щук и Гек", "что такое счастье, это каждый понимал по-своему"... А що ж таке бути блаженним?... Як може бути блаженною людина, яка "алчет и жаждет", людина, яка плаче?

Але про яку спрагу і про яке алкання йде мова? Блаженною є людина, яка, в першу чергу, шукає правди Божої і, відчуваючи свою недосконалість, прагне йти до досконалості... Блаженна та людина, яка плаче про свої гріхи. Це так важливо! Скажи сучасній людині, що треба оплакувати свої гріхи...що вона скаже? Що в мене їх і немає, або що Бог у мене в душі, або що я живу по совісті...

А як же жили святі отці? ... Коротко це можна висловити у фразі: ми повинні бути людьми не від світу цього, але для світу цього.

Що ж робили отці-пустельники в пустелях? В першу чергу, вони долали гріх і зло в собі. А коли людина долає зло в собі, то зла стає менше у масштабі вселенському...Інакше неможливо.

Зло легко побачити навколо себе: у ближніх, в тих, до кого ми маємо інколи, по немочі своїй, неприязнь - і набагато важче побачити зло у своєму серці,і долати недоліки, які є в людях, починаючи саме із себе...Тому є така духовна приказка: "Бой с самим собой есть самый трудный бой. Победа из побед - победа над собой". 

Як долав зло Антоній Великий?....Він боровся з лукавим, з дияволом, що неможливо інакше, як постом і молитвою.. За Феофаном Затворником, піст - це всебічне утримання, коли людина відсікає все те, що їй заважає, вміє розумно ставитися до того, що їй потрібно, розуміти, що їй взагалі не потрібно, розсудливо сприймати все, що відбувається з нею і навколо... А молитва - це всебічне предстояння перед Богом. І коли ми будемо перебувати в такому предстоянні, тоді ми можемо долати лукавого, долати зло в собі. 

Антоній Великий говорив, що найбільша християнська чеснота - це розсудливість. Людина повинна... глибоко розуміти, що, як і коли їй потрібно робити, бо і зовнішня смиренність без розсудливості не принесе людині користі. Так само як і інші чесноти, які вона може звершувати, нерозумно до них ставлячись, тобто забуваючи про те, що є єдиним на потребу. "Шукати Царства Божого і правди його, а решта все докладеться нам" - ці слова Спасистеля є незмінними, вічними. Будемо шукати Царства Божого, істинного духовного блаженства, правди, і все те, що нам необхідно, додасть нам Господь."

"...  знаменно, що велика святиня - дари волхвів - прибула до нас на свято св. Феодосія Великого, 24 січня.Феодосій Великий у V-VI ст. жив у печері, в якій, за переданням, ночували волхви, які принесли Христу дари.

Вчора представники парафії, простоявши біля 4 годин у черзі, на морозі, пройшли в Успенський собор Києво-Печерської Лаври і поклонилися Господу Богу перед цією святинею. ..Усе те, що дає Господь, ми повинні цінувати, дорожити: тим, що можемо прикладатися до святинь, молитися, відкрито сповідати нашу віру, дорожити і Самою Матір'ю - Святою Церквою. 

Але кожний наш гріх, кожна вада розлучають нас від повноти життя. Що потрібно, щоб до неї повернутися? Необхідне каяття, боротьба з гріхом... Антоній Великий, в першу чергу, що робив у пустелі? Ті люди, які ведуть боротьбу із ворогом, з дияволом, "томят томящего их". Коли у Серафима Саровського запитали: "Що ти робиш тут, у своїй пустелі?" - він відповів: "Томлю томящего мя". Хто нас "томить"? Лукавий, диявол. Він нас вводить в область гріха. І такі подвижники, як Антоній Великий і подібні йому "томлять" диявола - інакше кажучи, викликають вогонь нечистої сили на себе, воюючи з нею, роблять так, що зла стає менше у світовому масштабі..."

 

Завершуючи спільну літургійну молитву, о. Філарет прочитав декілька влучних висловів о. Іоанна Крестьянкіна, з яких очевидно, що людина - співтворець Господу у своєму житті, і що "немає долі крім тієї, яку ми собі обираємо".